10 вересня виповнюється 126 років з дня народження Олександра Довженка, відомого українського кінорежисера та кінодраматурга

Сьогодні, 10 вересня, відзначається 126-а річниця  з дня народження видатного українського радянського кінорежисера, кінодраматурга та письменника Олександра Петровича Довженка.

Про життєвий шлях Олександра Довженка та його внесок у побудову Нової Каховки розповідає матеріал, який підготовлений у музеї історії міста, повідомляє Online НК.

Народився Олександр Довженко 10 вересня 1894р. в с. В’юнище на Чернігівщині у родині неписьменних селян. Навчався у місцевій початковій та вищій школах. У 1911р. вступив до Глухівського вчительського інституту. Після закінчення інституту у 1914р. учителював у Житомирі, Києві. У 1917р. вступив до Київського комерційного інституту на економічний факультет.

Захопившись революцією, служить у петлюрівській армії. За це у 1919р. засудили його до ув’язнення в концтаборах. Однак його врятували.

У 1920 р. приєднався до КП(б)У, з якої згодом був виключений. У 1921р. його направили за кордон на дипломатичну службу (Варшава, Париж, Лондон). У 1922-1923 рр. живе у Берліні, обіймає посаду секретаря генконсульства УРСР у Німеччині.

По поверненні в Україну, влітку 1923 року, оселяється у Харкові. З 1925 року р. стажист по агітфільму «Червона Армія». Від’їжджає до Одеси закінчувати фільм, де влаштовується режисером на кінофабриці. У 1926р. створив за своїми сценаріями перші фільми «Вася-реформатор» і «Ягідка кохання».

Перший серйозний успіх прийшов у 1929 році після виходу на екрани фільму «Звенигора». «Звенигора» була сенсацією 1928 року, але водночас це був початок особистої трагедії Довженка — за цю стрічку, та згодом за фільм «Земля» його будуть постійно звинувачувати у буржуазному націоналізмі.

У 1930р. одружується з акторкою Юлією Солнцевою. У 1933р. переїздить до Москви, а потім на Далекий Схід. У 1935р. О.Довженка нагороджують орденом Леніна. На початку війни потрапляє в Уфу та до Ашхабаду. Іде добровольцем на війну, як кореспондент газети «Красная армия». У 1943р. завершує кіноповість «Україна в огні», яку Сталін заборонив.

У 1952-1953 роках живе у Новій Каховці, що тільки народжувалась. На всесоюзну будову він приїхав на схилі літ, вже визнаним майстром. На Каховгідробуді Довженко відпочивав душею.

Атмосфера велетенської будови, процес перетворень захопили, полонили його. У нашому місті у І952-1953 роках він постійно мешкав у будинку №19 по вул. Історична (Леніна), а коли приїжджав у наступні роки, зупинявся в одному з котеджів над Дніпром. Авторські записи в щоденнику, спогади сучасників і сценарій фільму «Поема про море» дають підстави стверджувати, що в центрі уваги Довженка були перш за все прості трударі, сам процес будівництва гідровузла і міста, як природоперетворюючий, акумулюючий натхненну, творчу енергію тисяч людей, і, звичайно, Дніпро.

Багато українських митців зверталися у своїх творах до великої праслов’янської ріки – Дніпра – Славути. Та найніжніше, найдушевніше  оспівав  його  саме  О. Довженко.

Він не був стороннім спостерігачем, не просто вивчав життя будівельників. Він сам жив з ними і серед них, активно втручався в різні питання їх буття, бував на робітничих, партійних і комсомольських зборах, в гуртожитках, на будівельних майданчиках. Цілими днями пропадав на будові, зустрічався, розмовляв з людьми, пройшов і проїхав багато кілометрів.

Був добре знайомий і постійно спілкувався з керівниками «Дніпробуду» Андріановим, Непорожнім, Дружиніним.

«Усіх людей сьогодні я люблю… Люблю народ свій палкою любов’ю… У Новій Каховці мене глибоко вразило видовище перетворення природи…Я люблю Нову Каховку. Люблю Дніпро – велику річку мого народу, чисте ласкаве повітря, ясне небо і широту у всьому, і стриманість у пейзажі, і величавий спокій. І ніде мені не хотілося б так жити, як тут, на чудесному рідному березі. Ніде й ніколи я не проймався так  любов’ю  до  людей,  як  тут».

Довженко вніс чимало пропозицій щодо історико – художнього оформлення Каховського водосховища, які обговорювалися і в Академії архітектури України.

Своєю унікальністю і чарівністю Нова Каховка значною мірою завдячує Довженкові. За його пропозицією високу покрівлю Палацу культури покрили кольоровою полив’яною черепицею, встановили скульптурну групу на фронтоні і скульптури в нішах обабіч парадного входу. На ротонді, яка увінчувала парковий фасад Палацу, Довженко запропонував облаштувати кафе, щоб відпочиваючі могли милуватися Дніпром, панорамою ГЕС і міського парку.

Під час забудови центральної площі були знайдені останки воїна, херсонця на прізвище Федорчук. Довженко, який був свідком цієї події, запропонував встановити пам’ятник воїну. Пізніше, 1957 року, на Дніпровському проспекті було споруджено монумент героям Громадянської  і  Великої  Вітчизняної  воєн.

За спогадами Юрія Сагайдака, на одному із засідань міськвиконкому в ході обговорення проекту забудови, Довженко вніс цілу низку пропозицій.  «Я певен, – говорив він, що населення майбутньої Нової Каховки досягне навіть не 50 тисяч, а в кілька разів більшого числа. Перспективи цього міста дуже великі… Хай місто розтягнеться, але воно буде все в зелені, в квітах. Для цього запроектуйте, – звертався він до архітектора Шлаканьова та інженера Білоголова, – квартали ставків, а по вулицях арики, по яких ітиме чиста вода з Каховського моря. Небагато мине часу як Британи, Каховка, Основа та інші населені пункти будуть об’єднані зеленими насадженнями в одне місто.»

На думку Довженка «місто мало б розкинутись по обидва боки залізниці та каналу, будинки слід споруджувати 4-5 і 6-7 поверхів, щоб видилась Нова Каховка за десятки кілометрів…».

Після виступу О.Довженка перший варіант проекту міста було відхилено. Академії архітектури, проектувальникам була вручена пам’ятна записка – побажання і поради будівельників – господарів міста, які були в подальшому враховані і реалізовані в процесі  забудови  і  становлення  Нової  Каховки. Ще Нова Каховка була в мріях, ще на пісках тільки намічалися вулиці і сквери, закладалися перші будинки, а садовод С.М. Фалдзінський вже планував, де і які висаджувати дерева, кущі, квіти. Першим порадником при цьому був О.Довженко.

Не судилося Олександру Петровичу побачити останні творіння душі своєї. Його справу продовжувала дружина Юлія Солнцева, яка й випустила на екрани фільми «Поема про море», «Повість полум’яних літ», «Зачарована Десна».

Завдяки творчій співпраці з музеєм О.Довженка у Сосниці, музей історії Нової Каховки має на відеодисках понад 20  його  фільмів. У листопаді 1958 року в Новій Каховці вперше, у новозбудованому кінотеатрі «Родина», відбулася прем’єра фільму «Поема про море», серед героїв якого першобудівники  вгадували  самих  себе.

Помер О. Довженко глибокої осені 1956 року. Символічно, що на той час на повну потужність вже працювала Каховська ГЕС, а місто його любові, «вітчизна найдорожчих його відчуттів», вступало в новий етап свого розвитку.

Твори: оповідання «Воля до життя», кіноповість «Зачарована Десна», кіноповість «Земля», (сценарій втрачено, спогади про сценарій і фільм) оповідання «Мати», оповідання «Ніч перед боєм», кіноповість «Повість полум’яних літ», Нащадки запорожців (драматична поема), кіноповість «Україна в огні», кіноповість «Поема про море», кіноповість «Антарктида», кіноповість «Арсенал», кіноповість «Щорс», кіноповість «Мічурін», п’єса «Життя в цвіту», «Щоденник» (1941-56), Оповідання «Сон» та інші.

За матеріалами музею історії міста Нова Каховка