Історія Херсонщини: нові подробиці про палац Куликовського у селі Бехтери

Сьогодні в Бехтерах, що на Херсонщині, від палацу Куликовського залишились одні ворота. Але історія його створення та існування заслуговує на увагу не тільки мешканців самого села, а й тих, хто цінує минуле своїх предків.

Історію цієї споруди Online Нова Каховка розповів новокаховський краєзнавець Богдан Кравчук.

Село Бехтери розкинулось на березі трьох озер Лиман, Аул та Бехтерка і має тісний історичний зв’язок із селом Новочорномор’я, незважаючи на те, що кожне із них мало різних власників. Дані про першого власника села дещо різняться.

За документами Кримського архіву, із самого початку власниками Бехтер був полковник Дмитро Матвійович, який ще у 80-х роках ХVIII століття отримав цю місцевість у власність.

За даними Московського військового архіву, першим власником урочища Бехтери у 1799 році став учасник Війни проти Наполеона генерал-лейтенант, граф Петро Петрович Коновніцин, який назвав поселення «Катеринівка» на честь своєї дочки Катерини. А вже у 1803 році ці землі викупив учасник російсько-турецької війни, полковник Дмитро Матвійович Куликовський, перейменувавши Катеринівку на Першоприморське, яке ще називали Бехтери.

Куликовський – відомий земельний магнат, який на початку ХІХ століття володів великими земельними ресурсами від Дніпра до Перекопу. Гроші на їх придбання Дмитро Матвійович отримував від так званої соляної експедиції, навколо якої завжди було багато афер та махінацій.

За одну із таких він поплатився волею, два роки відбувши покарання в Києво-Печерській лаврі. А «допоміг» йому потрапити за грати суддя Херсонського повітового суду Тимофій Овсяников, в дружину якого, Єлизавету, Куликовський закохався до безпам’ятства.

Пізніше «відкупивши» її у чоловіка, оселився з молодою в маєтку Бехтери, де збудував гарний палац та церкву.

Його правнук, відомий літературознавець та лінгвіст Дмитро Миколайович Овсянико-Куликовський, в своїх «Спогадах» описує життя прадіда в маєтку Бехтери так: «Госпожа Овсяникова умерла молодой (вона була похована в родинному склепі Куликовських в Церкві святого Дмитрія Солунського Корсунського монастиря, яка збудована на кошти Куликовського; церква збереглася, але склеп був розграбований – авт.) Ее преждевременная смерть повергла Димитрия Матвеевича в такое отчаяние, что он на несколько лет отрешился от мира: заперся в мезонине бехтерского дома, никого не принимал, никуда не выезжал. Только управляющий имениями (из крепостных) имел доступ к нему и ежедневно являлся с докладами». Чим саме займався Куликовський в усамітненні невідомо, але правнук припускає, що той міг багато читати, адже мав в своєму будинку велику бібліотеку. В ній зберігалася велика кількість книг слов’янської та зарубіжної літератури XVIII століття. Але вся бібліотека загинула, коли власнику захотілося переправити її за допомогою чумаків до свого маєтку на Київщині, які везли її, везли, та так і не довезли до місця призначення.

Правнук зазначає: «В доме, во всей усадьбе жизнь шла своим порядком, и, по приказу помещика, разрешалось всем, знакомым и незнакомым, поселяться в доме и жить «на всем готовом» неопределенно долгое время. Лица неизвестные должны были через три дня объявить свое имя, после чего, если не оказывалось каких-либо препятствий, могли остаться «гостить» сколько пожелают. На Рождество и на Пасху для всех этих жильцов накрывали праздничный стол, обильный всякими яствами. Так люди, свои и чужие, жили да поживали на иждивении гостеприимного хозяина-отшельника, которого иные из них ни разу не видали… Прошло время, и Дмитрий Матвеевич вернулся к жизни, к делам и людям. Он перенес свою резиденцию из Бехтер в Каховку и принялся за хозяйство в широких размерах (хлебопашество и овцеводство)».

Наступним власником маєтку став його син Микола Дмитрович, який до свого прізвища Куликовський додав прізвище матері «Овсянико». Він був одружений на дочці Херсонського віце-губернатора Івана Калагеоргія Варварі. Пізніше, ці землі успадкував онук Лев Миколайович – власник декількох заводів у Херсоні, а після нього правнук Григорій Львович – товариш Олександра Івановича Фальц-Фейна, маєток якого розташовувався у сусідньому Чорномор’ї. Їх діти Лев Григорович та Надія Олександрівна звичайно ж одружилися. І незважаючи, що на той момент більшість маєтків Куликовських були викуплені іншими власниками. Як пише у «Спогадах» Дмитро Миколайович «Бехтеры – единственное из имений, до последнего времени остававшееся во владении фамилии Овсянико-Куликовских».

Палац Овсянико-Куликовських був двоповерховим з одноповерховими крилами і спланований у вигляді літери «Т», формуючи центральну площу з фонтаном в центрі з північного боку. Звичайно, це не була велична будівля на кшталт Фальц-Фейнівських палаців, але мала свій неповторний архітектурний образ. На щастя, до нашого часу збереглися фотографії палацу в книзі бехтерського краєзнавця Віктора Дідана «Бехтери», яка містить дуже багато цікавої інформації з історії села. Недалеко від будинку було споруджено штучне озеро, яке наповнювалося джерельною водою. Пізніше, поруч із цим було побудоване нове озеро, навколо якого був насаджений дубовий гай, за ним був розташовувався великий декоративний парк.

З приходом радянської влади, у 1921 році в ньому розміщувалась дитяча трудова колонія імені Надії Крупської. У 1926 році вона перетворилася у сільськогосподарську школу, а через два роки у технікум, який проіснував тут до 1979 року.

Будівля не збереглася, але збереглися в’їзні ворота до маєтку, церква святої Варвари та чаша фонтану, яка нагадує про колишнє місце розташування палацу. Дякуємо Oksana Basenko за допопогу в пошуках матеріалів!

Уявити тільки, яка це була краса! Ось такий був Палац в степах Херсонщини! Це наша історична спадщина, пам’ятаймо і не забуваймо про неї. Поділіться цією історією з друзями! Зробимо наш край відомим!

Історик Кравчук Богдан