Новокаховський історик повідомив нові факти з історії палацу князя Трубецького у селищі Козацьке

У Новокаховській громаді продовжують вивчати історичні пам’ятки, які стали туристичними родзинками Херсонщини.

Редакція Online НК пропонує читачам розширену розповідь історики Богдана Кравчука про одну з історичних пам’яток громади – палац князя Трубецького у селищі Козацьке, до якого додані відомості та фотографії з історичного музею м.Берислава.

Селище Козацьке розкинулось на березі річки Козак, навпроти острова Козацький, тут все наповнене духом українського козацтва. Селище було засноване 9 червня 1782 року графом Іваном Андрійовичем Остерманом, який був його власником впродовж багатьох років. У 1830-х роках маєток викупляє учасник війни 1812 року проти Наполеона граф Василь Васильович Орлов-Денісов, який будує тут перший Палац. Ані Остерман, ані Орлов-Денісов ніколи не бували в Козацькому, замість них маєтком керували німецькі управителі.

Наступною власницею маєтку стала графиня Любов Василівна Орлова-Денісова, яка отримала Козацьке на початку 1850-х років в якості приданого, коли виходила заміж за Миколу Петровича Трубецького. Свого часу тут побував видатний дослідник Олександр Афанасьєв-Чужбинський, ось що він занотував «За Бериславом із Дніпра виділяється широка протока Козак, над якою стоїть порядне село Козацьке, що належить Князю Трубецькому».

Внаслідок передчасної смерті матері маєток перейшов у власність сина – Князя Петра Трубецького. Він став першим власником маєтку, який відвідав Козацьке. Ось що про це розповідає його син Володимир Трубецький у праці «Історія одного господарства»: «Батько мій після смерті бабусі і нового весілля діда Миколи Петровича виховувався його тіткою графинею Софією Василівною Толстою. Це була жінка-господарниця, зі здоровим глуздом. Вона посилала батька по своїм маєткам і я пам’ятаю його розповідь, що перша подорож до Козацького була одноманітно-монотонною. Батько мій не застав ні будинку, ні маєтку, збудованих дідом. Вітер зніс дах у Дніпро, а речі поступово розікрали управителі, і коли він прийняв в управління маєток, то з начиння палацу ледь набралось добра на 200 рублів, за які продав батько мій єврею-шинкарю старий хлам зі старого будинку. Але стіни стояли, у них звивали гнізда сови, і крім моторошного почуття смерті й старості нічого не викликали, не дивлячись на чудові колони старого часу. Батько мій звелів знести з лиця землі рештки старої нежилої величі, залишивши лише підвальний поверх, у якому згодом жила 21 сім’я службовців і який, після японської війни, робочі прозвали Порт-Артуром».

У 90-х роках ХІХ століття Петро Трубецький збудував новий великий дім. Володимир Петрович оповідає про це таке: «На новому місці він збудував дім великий, у 30 кімнат, гарний будинок з усіма зручностями, необхідними для культурного життя. Ставши зовсім літнім, мій батько займався маєтками. Треба сказати, що він любив простір степу, повітря, родючисть цих степів. Енергії та сил у нього було дуже багато, і коли він від’їздив з центру Росії від громадських справ, він відпочивав, повністю віддаючись благодаті природи, чарівності південного сонця, сили, соковитості і багатству цього півдня».

Архітектурному стилю Палацу притаманне використання різних історичних стилів, що надавало будівлі романтичного забарвлення. Художній образ двохповерхового палацу нагадує західноєвропейський замок, який нібито існував декілька століть, неодноразово перебудовувався і через те мав нашарування різних історичних архітектурних епох. Хоча насправді, це «старовинний замок» був збудований князем за декілька років. Потужні підпірні стіни, башта, містки, аркбутани створюють нижній ярус споруди, її основу, яка є одночасно укріпленням і впорядкуванням високого дніпровського берега. Зверху височить сам палац, у об’ємно-просторовій структурі, фасадах і оздобленні якого поєднані готика і ренесанс. Урочистий з широкими вікнами, увінчаний високими дахами й шатрами із шпилями палац було видно здалека (з журналу «Архітектура України»).

Про життя в маєтку збереглося небагато писемних згадок. Дочка Князя Любов Петрівна Оболенська (Трубецька) в своїх щоденниках згадує: «Перші дні після його приїзду ми багато їздили верхи, їздили на виноградник – пробувати виноград і нове вино, яке виробляли в наших винних підвалах (Виноробне господарство Князя П.М. Трубецького у с. Веселе – авт.) Час летів з неймовірною швидкістю. Одного разу під вечір Альоша раптом запропонував мені поїхати з ним покататися на маленькому човнику по Козаку (річка біля Козацького, притока Дніпра – авт.) Я погодилася. Нескінченними кам’яними сходами ми зійшли до річки, де стояв наш крихітний дивовижний човник, сіли – він за весла, я за кермо – і попливли по Козаку вниз. Під час цієї прогулянки Альоша раптом мене запитав, чи хочу я стати його дружиною, і що він не хотів це говорити, поки не став офіцером. Я, звичайно, тут же погодилася, і ми вирішили, що, як тільки повернемося додому, він піде до моєї матері і офіційно попросить моєї руки. Він пішов до неї в спальню і пробув там хвилин п’ятнадцять. Вийшов звідти сяючий і покликав мене туди ж. Мій батько був у від’їзді, ми його чекали тільки на наступний день».

Мирне життя Палацу зупинили воєнні події 1917-1921 років. Генерал-майор Захарій Видриган в своїх книзі «Шлях солдата» згадує, що в різні часи Палацом володіла державна варта гетьмана Скоропадського та австрійські війська з числа галицьких селян: «Охорона юнкерів, на яку ми чекала, прибула. Розташувалася в старому князівському будинку на другому поверсі. Військова дисципліна в юнкерів – аж нікуди: ніхто з них не збирався битися, а тим більше помирати за князівське добро… Вважали за краще пити князівське вино, якого ще було вдосталь та гуляти з дівчатами… Охороняти майно Трубецького прибула ціла австрійська рота. Серед них – багато галицьких селян». Але зміна влади не особливо нашкодила Палацу. У 1923 році він став головною будівлею комуни «Червоний прапор», яку утворили переселенці із США та Канади. В роки другої світової війни в підвалах маєтку Трубецького тримали заарештованих козацьких партизан, зокрема Василя Вертьолкіна, якого німці розстріляли.

У 1945 році Палац Князя Трубецького був відремонтований і перетворений у школу, яка проіснувала тут до 1970 року. Палац пережив дві війни, бурхливі події революцій, але був втрачений внаслідок пожежі. Поступово будівля втрачає свій першопочатковий вигляд, але вона ніколи не втратить своєї історичної цінності.

Історію Палацу Князя Петра Миколайовича Трубецького ми неодноразово розповідали на нашій сторінці Нова Каховка Туристична, адже саме він став ідейним натхненником збору матеріалів про його колег по архітектурі в рамках проекту «Палаци в степах Херсонщини». Так як він розташований на території Новокаховської громади, ми знаходимось в постійному пошуку нових даних, зокрема фотографій палацу. Тому сьогодні хочемо з радістю представити Вам старовинні фотографії Палацу Князя Трубецького, частина з яких нові і ще ніколи не були опубліковані, їх оригінали нам вдалося знайти в Бериславському історичному музеї. Дякуємо Наталия Дробот Стасюк !

Уявити тільки, яка це була краса! Ось такий був Палац в степах Херсонщини! Це наша історична спадщина, пам’ятаймо і не забуваймо про неї. Поділіться цією історією з друзями! Зробимо наш край відомим!

Історик Кравчук Богдан