У музеї Нової Каховки розповіли про мужність новокаховчан-ліквідаторів

У Новій Каховці, що на Херсонщині, мешкають 115 ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які внесли свій внесок у загальну справу спасіння людства від радіаційної загрози.

Про внесок лише деяких з більш ніж сотні учасників тієї битви за життя підготували розповідь у музеї історії міста Нова Каховка, яку і пропонує своїм читачам сайт Оnline НК.

Виповнюється 35 років від дня, з якого почалося нове літочислення для України і всього людства. В ніч з 25 на 26 квітня 1986 року, на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної станції прогримів вибух, зірвалося 8 тонн радіактивного палива. Страшна звістка про катастрофу облетіла всю планету. Мирний атом, здавалося б приручений і покірний, вийшов з-під влади людини, вивергаючи на земну поверхню вогненне нутро, розносячи на сотні, тисячі кілометрів незриму отруту радіації. Було забруднено 16 областей в Україні, Росії, Білорусії. Від катастрофи постраждало більше 5 мільйонів людей. Аварія на ЧАЕС стала найбільшою серед тих, які будь-коли траплялися на атомних станціях.

Чорнобильська аварія забруднила більше 200 тис. кв. км. європейської території. За даними ООН у результаті аварії померло 3940 чоловік, 586 тисяч чоловік отримали значну дозу радіації.

Першими у двобій з ядерною стихією стали 186 пожежників та оператори. Вони своїм життям і здоров’ям врятували не тільки Україну, але і народи Європи. Зупинили вогонь на четвертому енергоблоці і врятували третій. Більшість з них у результаті опромінення померли. Атомна бомба, кинута на Хіросіму, важила 4,5 тонни. Реактор же четвертого енергоблоку викинув у атмосферу 50 тонн радіоактивних речовин. Вкрай небезпечну роботу виконали вертольотчики, які, зависали над кратером енергоблоку, скидаючи в нього пісок, свинець, глину, щоб знешкодити загрозу.

Декілька сотень шахтарів – прохідників з Донбасу буквально врятували Україну від ще більшої біди, коли за 2 доби в неймовірно важких умовах лопатами пробили 500-метровий підземний тунель, завдяки чому вдалося відкачати воду з-під реактора. Подібних прикладів героїзму простих людей не перелічити…

Новокаховчанин Іван Козікін був направлений на ЧАЕС у віці 25 років. Працював водієм. Перевозив пісок у селище Гдень Брагинського району Гомельської області для обсипки дороги від Білорусії через річку Прип’ять до самої станції. Пізніше бригаду водіїв «перекинули» возити щебінь та асфальт безпосередньо на ЧАЕС.

Серед ліквідаторів І категорії Віктор Чистяков із Корсунки, з жовтня 1987 по лютий 1988 року, перебував у Чорнобильській зоні. Працював на різних об’єктах: вивозив забруднену техніку на могильники, прибирав радіактивне сміття з даху третього енергоблоку, приймав участь у бетонуванні котловану під воду для охолодження реактора.

37 днів працював на пункті санітарної обробки транспорту Топольник Олександр Сергійович. Працювали по 10-12 годин. За зміну обмивали від радіаційного пилу і бруду сотні машин, а за увесь період перебування в зоні – їх було тисячі.

В складі військової частини з Овруча прибув на місце аварії Зюлковський Руслан Цезаревич, працював водієм, 4,5 місяці обслуговував спеціалістів з Москви і в 30-кілометровій зоні і на території станції під радіоактивними опадами.

Живуть у нашому місті брати Волощуки, – обидва ліквідатори. Микола Олександрович, в жовтні – листопаді 1986 року працював у Чорнобильській міській лікарні, брав участь у проведенні санітарно-гігієнічних та протиепідемологічних заходів, а його брат Олександр, водій пожежної машини, перебував на станції і в зоні понад 4 місяці.

Більше 3-х місяців ліквідовував наслідки аварії Айператян Гаріб Григорович. З 1980 року працювала в конструкторському бюро станції його сестра Айператян Світлана Григорівна, а після аварії, упродовж 6 років, до кінця 1992 року, у службі технічного контролю інженером – дозиметристом.

Складна місія випала і медичним працівникам, рятуючи опромінених, самі отримували радіаційні опіки та променеву хворобу. Вони вперше зіткнулися з такою ситуацією, коли не знали, як і чим допомогти людям, яких привозили із зони аварії, з набряками, запухлих, збуджених, схвильованих. Безпосередньо у 30-ти кілометровій зоні працювали Алевтина Хлібова, Маргарита Богданова, Наталя Мусевич, Віктор Микула.

Усіх згадати неможливо. Разом з тим, варто назвати прізвища хоча б тих, хто найдовше працював у зараженій зоні.

Майже 2 роки стажу ліквідатора має Володимир Стрелан, 5 місяців – Володимир Ящук, 80 днів – Віктор Шевченко. Тривалий час працювали в зоні Олександр Грищенко, Віктор Тараканов, Сергій Штефан, Сергій Михасюк, Євген Жижин та багато інших.

Майже 50 тисяч будівельників були залучені до будівництва житла та інших об’єктів для переселенців з 30-кілометрової зони. Від нашої області провідним організатором і виконавцем робіт стало об’єднання «Херсоноблагробуд», спеціалісти і підрозділи якого з честю виконали завдання в рамках Чорнобильської програми. В стислі строки, в селах Колонщина і Королівка, були споруджені їдальня, душові, наметове містечко, на місці кукурузного поля підготовлена ділянка під забудову фактично нового села, дала воду артезіанська свердловина, оскільки заборонялося брати воду з відкритих водоймищ.

Через 4 місяці після аварії, 23 серпня 1986 року, наші будівельники здали в селах Колонщина і Королівка 265 присадибних будинків загальною площею понад 16 тис. кв.м. з необхідними господарськими спорудами і навіть домашньою живністю. Задовго до настання осінньої негоди більше тисячі людей мали не тільки помешкання, а й все необхідне для проживання на новому місці.

Ліквідатори-будівельники – це вони в найкоротші строки захоронили ядерного монстра в бетонне укриття «саркофаг». Для цього знадобилося: 60 тисяч тонн металоконструкцій, 200 тисяч кубометрів бетону, 500-тонні балки, 170-тонні опори, 27 труб у перекриття реактора, забетонувати 10 вертикальних секцій (кожна більше 100 тонн).

У ліквідації наслідків аварії взяли участь 32 тисячі співробітників міліції. Вони вивозили із зони зараження опромінених у клініки та лікарні, займалися евакуацією населення. Менш ніж за добу підготували 1100 автобусів, у кожному знаходився працівник міліції і впродовж 6 годин вивезли з Прип’яті 51 тис. чол. Розміщували їх в селах, заселяли клуби, школи, будинки селян, інші приміщення. Через три дні евакуювали з Чорнобиля ще 40 тис. чол.  З небезпечної зони загалом евакуювали 163 тис. чол., а за 10 днів після аварії вивезли з Києва і околиць 526 тис. дітей. Співробітники міліції залишалися на посту і в забрудненому місті для охорони, і на території АЕС.

Мудрість, єдність, згуртованість народу по-справжньому випробовуються на крутому зламі історії, в надзвичайних ситуаціях, під час доленосних подій. Такими і стали аварія на Чорнобильській АЕС і тривалий період ліквідації її наслідків, під час яких виявилися кращі риси характерів людей, справжній патріотизм.

В музеї історії міста підготовлено експозицію ліквідаторам наслідків аварії, вже традиційними стали зустрічі з учасниками двобою з ядерною стихією, бо ж їхня самовідданість, активна громадянська позиція й жертовність, є свідченням справжнього патріотизму, вартого пам’яті та наслідування.